Спайкова хвороба черевної порожнини: що треба знати

Спайкова хвороба — це стан, при якому між органами черевної порожнини утворюються щільні волокнисті тяжі (спайки). Вони з’являються у відповідь на травму, операцію або запалення й можуть з’єднувати органи між собою, порушуючи їх нормальну рухливість та функцію.

Спайки можуть утворюватися після апендектомії, кесаревого розтину, лапароскопічних операцій на кишечнику, перенесених запальних захворювань або внаслідок ендометріозу. Найчастіше вражають кишечник, маткові труби, яєчники, сечовий міхур.

Причини виникнення спайкової хвороби

Найпоширеніші причини розвитку спайкової хвороби:

хірургічні втручання на органах малого тазу та черевної порожнини (особливо повторні),
перенесений апендицит, особливо з ускладненнями,
кесарів розтин або операції на матці,
ендометріоз,
запальні захворювання внутрішніх органів (перитоніт, сальпінгоофорит),
крововиливи в черевну порожнину.

Спайки — це спосіб організму “ізолювати” ділянку ураження, але вони можуть порушувати функцію органів черевної порожнини.

Симптоми спайкової хвороби

Симптоматика залежить від локалізації спайок і їх щільності. Можливі:

біль у животі, що посилюється при фізичному навантаженні або під час менструації,
здуття, порушення випорожнень, нудота,
хронічні тазові болі,
біль під час статевого акту (у жінок),
безпліддя при ураженні маткових труб,
болі після овуляції або під час менструацій.

Спайкова хвороба черевної порожнини може протікати безсимптомно й виявляються випадково при обстеженні або під час операції.

Чим небезпечна спайкова хвороба?

Ускладнення спайкової хвороби можуть бути серйозними:

непрохідність кишечника — коли спайки повністю блокують рух калових мас,
хронічний больовий синдром — що суттєво знижує якість життя,
безпліддя — при залученні репродуктивних органів,
порушення менструального циклу, хронічні запалення.

В особливо складних випадках потрібне термінове хірургічне втручання.

Методи діагностики

Жоден неінвазивний метод не дає 100% діагностики спайок, але можливі інструменти:

УЗД дозволяє побічно припустити наявність спайок, якщо виявляються змінені контури органів, обмежена рухливість або наявність рідини.
МРТ краще підходить для візуалізації глибоких структур, зокрема у випадках тазового болю, неясної етіології.
Гістеросальпінгографія особливо інформативна у пацієнток із підозрою на трубно-перитонеальне безпліддя.
Лапароскопія — єдиний метод, який дозволяє не лише підтвердити діагноз, а й виконати хірургічне втручання. Це дає можливість оцінити розповсюдженість і щільність спайок, що критично важливо для прогнозу.

Підозра на спайки ставиться при типових скаргах, анамнезі операцій та виключенні інших причин.

Спайки рідко видно при стандартних методах діагностики, тому клінічний підхід має вирішальне значення.

У клінічній практиці діагноз спайкової хвороби часто встановлюється методом виключення: при відсутності інших пояснень болю, безпліддя чи дисфункції кишечника.

Лікування спайкової хвороби

Консервативне лікування:

протизапальні засоби,
ферментотерапія (лонгідаза тощо),
фізіотерапія (електрофорез, ультразвук),
дієта при кишкових проявах.

Консервативна терапія також може включати:

курс вітамінотерапії для покращення обміну в тканинах,
регулярну легку фізичну активність для стимуляції кровообігу в малому тазу,
масаж живота, гірудотерапію (у вибраних випадках).

Хірургічне лікування:

Лапароскопічне розсічення спайок — мінімально травматичний і ефективний метод, особливо при спайках у малому тазу чи безплідді.
У складних випадках, наприклад при рецидивуючій кишковій непрохідності, застосовується відкрите втручання з резекцією уражених ділянок.
У гінекології лапароскопія дає змогу зберегти репродуктивну функцію та зменшити ризик нових спайок при використанні бар'єрних засобів (наприклад, гелів на основі гіалуронової кислоти).

Післяопераційна профілактика спайок:

використання бар'єрних гелів при виконанні операцій,
грамотна антибіотикотерапія,
раннє вставання після операції,
фізіотерапія.

Комплексний підхід дозволяє мінімізувати рецидиви. Кожна клінічна ситуація вимагає індивідуального підходу. Вибір лікування залежить від вираженості симптомів, репродуктивних планів пацієнта, локалізації спайок.

Профілактика повторного утворення спайок

уникати зайвих операцій, особливо повторних втручань,
своєчасне лікування інфекційних і запальних процесів,
контроль ендометріозу та хронічних гінекологічних захворювань,
застосування профілактичних засобів після операцій (гель-бар'єри, лонгідаза).

Чим менша травматизація тканин — тим нижчий ризик спайок.

Клінічні приклади

Кейс 1: Жінка, 33 роки. Після кесаревого розтину скарги на біль у правій клубовій ділянці, який посилювався під час менструацій. УЗД — без патологій. Лапароскопія: масивні спайки між маткою, сальником і кишечником. Розсічення + профілактика. Через 6 місяців — повне зникнення симптомів.

Кейс 2: Чоловік, 48 років, багато років після апендектомії. Госпіталізований із симптомами кишкової непрохідності. При лапаротомії виявлені щільні спайки між петлями кишечника. Проведено їх висічення, після чого скарги зникли.

Кейс 3: Жінка, 29 років, безпліддя 3 роки. На МРТ — підозра на спайки в малому тазу. При лапароскопії — виражені перитубарні спайки після ендометріозу. Проведено адгезіолізис, через 10 місяців — природна вагітність.

Ці випадки демонструють важливість ранньої діагностики та комплексного підходу до лікування спайкової хвороби.